Економічна характеристика Франції 2 страница Главная страница сайта Об авторах сайта Контакты сайта Краткие содержания, сочинения и рефераты

Економічна черта Франції 2 страничка


.

Читать реферат для студентов

• демілітаризація економіки (уряд країни прийняв рішення про виключення можливості воєнної агресії з боку Японії: витрати на військові цілі не повинні перевищувати 1 % від ВВП);

• декартелізація (антимонопольні заходи: ліквідація «дзайбацу», але найбільшим монополістам («Міцубісі», «Сумімото», «Міцуї», «Ясуда») вдалося зберегти свої основні позиції);

•завершення земельної реформи, головною метою якої була ліквідація великих земельних володінь і перерозподіл їх між селянами-орендарями за викуп за ринковою ціною;

•відтворення централізованого постачання підприємств;

•нормування стратегічних товарів;

• політика пріоритетних галузей (чорна металургія, кам'яновугільна промисловість, електроенергетика, залізничний і морський транспорт);

•введення системи фіксованих цін, замороження рівня заробітної плати;

•замороження банківських депозитів і деномінація єни;

•впровадження нового податку на власність;

•відновлення контролю уряду над ключовими галузями економіки;

•введення процедури банкрутства;

•реорганізація й ліквідація збанкрутілих компаній;

•валютна реформа, за якою встановлювався єдиний обмінний курс валюти (360 єн за 1 дол. США);

•скасування дотацій збитковим підприємствам;

•поліпшення організації та управління на підприємствах;

•бюджетна реформа, основою якої став баланс державних доходів і витрат за всіма статтями;

• поступова заборона субсидій на експорт і виробництво;

• квотування імпортних товарів;

• нова кредитна політика, яка полягала у скасуванні контролю за цінами, зрівнянні їх зі світовими;

• впровадження принципів вільного ринку.

Зовнішня торгівля була денаціоналізована. Разом з тим зовнішні фінансові угоди контролювалися, роль держави в регулюванні економіки Японії зросла та збереглась у подальші періоди.

У 50-х роках проводилася політика раціоналізації виробництва, в межах якої оновлювалося устаткування базових галузей, а згодом і нових - виробництва синтетичних волокон, нафтохімії, електротехніки. Були впроваджені заходи, спрямовані на комплексне стимулювання експортного виробництва, включаючи створення спеціальних організацій для надання кредитів, страхування зовнішньоторговельних операцій.

Економічний розвиток у перші післявоєнні десятиліття відбувався в умовах стабільних низьких цін на мінеральну сировину. Це дало змогу Японії, базуючись на імпорті, створити могутні енергоємні, ресурсо- і капіталомісткі виробництва: чорну і кольорову металургію, нафтопереробку, суднобудування тощо. Паралельно розвивалися трудомісткі галузі про­мисловості - бавовняна, радіотехнічна, автомобільна. Японія виділялася серед усіх промислово розвинених країн високими темпами приросту виробництва і продуктивності праці. Японський ВВП на одну особу збільшився в 19,5 рази. Середньорічний темп приросту дорівнював 7,7 % та був у 4 рази вищий, ніж у США, і в 7,7 рази вищий, ніж у Великій Британії.



У 70—80-тих роках Японія займала у промисловому світовому виробництві друге місце після США. Пік «японського дива» пройшов. У всьому світі настали несприятливі кон'юнктурні умови. Внаслідок різкого стрибка цін на імпортовану нафту середньорічні темпи зростання виробництва Японії знизилися приблизно до 4,3 %. Світове підвищення цін на нафту спричинило справжню кризу, для подолання якої уряд прийняв рі­шення про збільшення імпорту товарів.

Подоланню кризи сприяла й зміна економічної стратегії - курс на всебічний розвиток найновіших, наукомістких галузей. Національне господарство вимушене було переходити до енерго- і матеріалозберігаючих технологій, до випереджального зростання наукомістких галузей: виробництво ЕОМ, роботів, тонких хімічних сполук, верстатів з програмним керуванням, очисних споруд, устаткування зв'язку, атомних електростанцій тощо. Японія витрачала на наукові дослідження 3 % ВНП, скоротивши витрати на колишні традиційні галузі - суднобудування, металургію, нафтохімію. Завдяки цьому, подолавши кризові явища, вона зберегла в 70-80-х роках друге місце серед економічно розвинених країн світу. Для того щоб не допускати різких спадів у динамічному розвитку господарства, уряд Японії затвердив план державного регулювання національної економіки.

У 1977—1987 рр. темпи зростання виробництва становили 4,2 % . Кардинально змінилася структура національного прибутку.

Японія вже не мала переваги в собівартості продукції за рахунок дешевої робочої сили, оскільки із середини 60-х років підвищувалася реальна заробітна плата, що почало підривати конкурентоспроможність трудомістких галузей.

Темпи розвитку японського сільського господарства в 70— 80-х роках помітно знизилися. Однією з причин цього було постійне скорочення оброблюваних земель у країні у зв'язку з будівництвом нових доріг, промислових об'єктів, житлових будинків. Недостатній рівень виробництва сільськогосподарської продукції, а також підвищення життєвого рівня насе­лення потребували імпорту продовольства. Головними постачальниками сільськогосподарської продукції в Японію стали США і Австралія.

У 80-ті роки XX ст. у країні відбулося згортання енергоємних і матеріаломістких виробництв у межах структурної перебудови промисловості з метою зниження її залежності від імпорту сировини і палива. Своєрідна риса японської економіки - поєднання великих концернів з великою кількістю дрібних підприємств. Гігантські монополії (в тому числі «Міцубісі», «Міцуї», «Сумітомо», «Фудзі», «Санва» та ін.) і тепер контролюють майже всі галузі економіки.

Із середини 80-х років Японія стала найбільшим кредитором світу та посіла перше місце за експортом прямих інвестицій, лише в 90-х роках вона поступилася за цим показником США та Франції. Основна частка інвестицій (понад 40 %) спрямовувалася до США. У 1985-1989 рр. зарубіжні інвестиції Японії зростали в середньому на 62 % щороку, найбільшими інвесторами були корпорації «Тойота», «Соні», «Хітачі», «Мацусіта», «Ніссоїваї».

Наприкінці 80-х років XX ст. у Японії склалася ситуація, що потребувала докорінної перебудови структури економіки: енергетична криза спонукала до впровадження енергозберігаючих технологій, питомі витрати палива на виробництво одиниці товару значно скоротилися, темпи виробництва електроенергії й чорних металів різко уповільнилися.

У 1970-1980-х рр. відбулися структурні зрушення у бік розвитку наукомісткого виробництва: перехід від закупки й впровадження закордонних науково-технічних досягнень до розвитку власної науково-технічної бази, власних розробок; посилення впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій; виникнення інформаційної індустрії, формування індустріально-екологічного комплексу.

Наприкінці 1980-х рр. організоване унікальне господарство, у якому поєднані високоінтенсивне виробництво й невиробнича сфера, орієнтована на високі світові стандарти якості життя. Робоча сила відрізняється дуже високим рівнем професійної підготовки, культури праці й професійної мобільності, а також високою ціною (заробітною платою).

Система власності відрізняється розвитком її колективної форми, частка індивідуальної власності різко зменшується. Багатство сконцентроване в руках корпорацій – юридичних осіб. Корпорації починають контролювати політику, активно діють у сфері культури, освіти й науки.

Перевага конкурентної основи над монополією підтримується відсутністю повністю монополізованих галузей (великі компанії належать різним фінансово-монополістичним групам); великою кількістю дрібних і середніх підприємств, діяльність яких охоплює не тільки сферу послуг і сільського господарства, але й обробну промисловість і будівництво.

Взагалі-то, японська економічна модель суттєво відрізняється від будь-якої у Європі чи у Північній Америці передусім за рівнем участі держави у диверсифікованому регулюванні соціальних, економічних та ментальних відносин. Разом з тим, вона не є повторенням кейнсіанської чи неокейнсіанської моделей перш за все тому, що основою підтримки макроекономічних пропорцій економіки є насамперед монетаристський принцип. З одного боку, Японія має один з найвищих у світі показник конкурентоспроможності власної продукції та послуг, з другого – її продуктивність праці суттєво відстає від американської, а у деяких випадках й від західноєвропейської.

Також це можна доповнити рідкісними інноваційним динамізмом і наявністю малих підприємств, які не можуть являтися зразковими щодо механізації й автоматизації виробничих процесів, проте на відміну від західних товаровиробників мають усі можливості для швидкого переходу на випуск нової продукції. Разом з тим, серед усіх постіндустріальних країн світу Японія виділяється більшою тривалістю робочого дня. За даними відомого вченого-економіста В. Ломакіна, він складає – 57,7 годин на тиждень, тобто на 10 годин більше ніж американець чи європеєць. Суто японським є принцип пожиттєвого найму, за яким великі фірми можуть гарантувати зайнятість цінним працівникам упродовж усього їхнього трудового стажу.

Система оплати праці також є багато в чому унікальною, тому що ґрунтується на потрійному стимулюванні отримання доходів (тарифна ставка, премії, надбавка за додаткову працю).

Особливістю економічної моделі Японії є також високий ступінь вертикальної інтеграції корпорації. При цьому в країні виділяються два рівні: західний, побудований відповідно до американської чи європейської моделей, та суто японський, більш відомий під назвою Кейрецу, що являє собою угруповання середніх та малих компаній без участі фінансових установ. Провідним корпораціям, тобто тим, що стоять на вершині піраміди, притаманна виробнича функція з фінансовим управлінням усією групою, тобто відбувається формування холдингу та виробничої кооперації з усіма учасниками (малі, середні, великі підприємства).

Система загальнодержавного планування. Особливість економічної моделі Японії полягає в єдності державного апарату і великого капіталу у вирішенні загальних проблем. Спостерігається високий рівень координації дій промислових, торгових, банківських компаній і уряду.

У країні широко використовується система загальнодержавного, регіонального, цільового, галузевого і внутрішньофірмового планування. На загальнодержавному рівні розробляється ціла система планів, прогнозів, програм індикативного характеру, що визначають основні та бажані орієнтири економічного і соціального розвитку, мобілізують окремі ланки економічної структури в загальнонаціональних інтересах.

Цілі та завдання загальнонаціональних планів економічного розвитку конкретно втілюються у змісті внутрішньокорпоративних планів, які мають директивний характер. Так утворюється складна, взаємопов'язана система планування. Внутрішньокорпоративні плани у свою чергу також ураховуються під час розробки загальнодержавних програм через механізм консультацій з найбільшими об'єднаннями приватних компаній – «Кейданрен», «Дюкай», «Ніккейрен», а також з відповідними асоціаціями і фінансово-промисловими групами.

Система загальнодержавних планів складається з п'яти груп планів: плану економічного і соціального розвитку; плану розвитку і використання земель, раціонального розміщення продуктивних сил; галузевих планів; цільових загальнодержавних програм; регіонального планування. Плани і програми підкріплюються широким арсеналом засобів фінансового, правового й організаційного характеру, які забезпечують їх ефективність і реалізацію. Загальнодержавні економічні плани — це своєрідні державні інвестиційні програми, які рекомендуються і підтримуються економічними і соціальними ресурсами всієї держави. З початку планування в Японії було розроблено 12 загальнодержавних програм соціально-економічного розвитку країни.

На особливу увагу заслуговує така специфічна риса японського загальнодержавного планування, як гнучкість. Практично жоден із чинних планів не діяв до спочатку намічених кінцевих строків. Досягнення запланованих цілей в умовах стихійності ринкової економіки, особливо для Японії, яка значною мірою залежить від зовнішнього ринку, було не завжди можливим. Проте мала місце дострокова заміна планів черговими програмами, розробленими з урахуванням нових орієнтирів, що відповідають актуальним внутрішнім і зовнішнім умовам.

У цілому 50-річний досвід Японії у сфері загальнодержавного економічного планування в ринкових умовах свідчить про те, що воно є особливим, вельми гнучким і достатньо ефективною формою державно-монополістичного регулювання господарства.

Економічна модель Японії за останні десятиліття зазнала поступових змін — від «напівдержавної» до більш відкритої і такої, що спирається на ринкові принципи. Так, багато промислових компаній перейшли на принципи прямого фінансування (випуск цінних паперів та ін.). У 1999 р. було здійснено фінансову реформу, яка одержала назву «великого вибуху». Серед основних її заходів можна виокремити такі:

•усунення перешкод для доступу на фінансові ринки;

•дозвіл на торгівлю цінними паперами поза фондовими біржами;

•скасування заборони доступу для нефінансових компаній на фінансові ринки;

•надання можливості банкам, страховим і брокерським компаніям здійснювати всі види фінансових операцій.

Це стало підґрунтям для дерегуляції економіки: втручання японського уряду в оперативну діяльність суб'єктів економіки суттєво зменшилося, а значення ринкових важелів регулювання зросло.

Як і будь-яка постіндустріальна країна Японія має відповідну структуру виробництва. Відмінність від США чи країн-лідерів Європейського Союзу полягає у досить низькій питомій вазі аграрного сектору і високій – промисловості.

Подібною до ВВП є структура зайнятості: на сільське господарство припадає 4,6%, на промисловість – 27,8%, на послуги – 67,6%.

Сільське господарство Японії, незважаючи на дефіцит земельних площ, забезпечує 70% потреб країни в продуктах харчування. Основні культури: рис, картопля, цукрова тростина й цукрові буряки, цитрусові. Значна частина овочевих культур вирощується в штучному середовищі. Сільське господарство відзначається високою інтенсивністю й врожайністю, високим рівнем хімізації.

У сільському господарстві переважають дрібні ферми. Уряд захищає аграрний сектор протекціоністськими заходами. Тільки в 1994 р. було знято заборону на імпорт рису, незважаючи на те, що японський рис дорожчий за американський у 2,5 рази і таїландський – в 5 разів.

Промисловість Японії все більше орієнтується на наукоємні галузі. Частка машинобудування в структурі обробної промисловості піднялася з 30% у 60-х до майже 60% в 90-х роках. Пріоритетними галузям стали електроніка, аерокосмічна техніка, телекомунікаційні засоби, робототехніка. Частка Японії у світовому виробництві кольорових телевізорів становить понад 60%, роботів – 50%, напівпровідників – 40%.

В обробній промисловості пануюче положення займають машинобудування, металургія і хімічна промисловість. Металургія перетворилася в одну із самих могутніх у світі. Майже 4/5 сталі виплавляється киснево-конверторним способом, 1/5 – в електропечах.

Крім того, Японія посідає перше місце в світі за виробництвом суден (52% світового обсягу), автомобілів (30%), тракторів, металообробного устаткування. Незважаючи на зниження ролі традиційних галузей, позиції Японії досить міцні у світовому виробництві сталі (14%), штучних волокон (12%), гуми, холодильників, пральних машин.

Японія випускає 11 млн. автомобілів на рік (друге місце після США). Конкурентноздатність японських автомобілів на світовому ринку досягається за рахунок їхньої порівняльний дешевизни, економічності і надійності. Малолітражні машини знаходять збут в розвинутих країнах, у тому числі у США.

Широкий збут у різних країнах має і продукція радіоелектроніки: транзистори, музичні центри і радіоприймачі, телевізори, і фотоапарати комп’ютери, відеотехніка.

У хімічній промисловості випереджальними темпами розвиваються галузі органічної хімії, особливо виробництво синтетичного волокна і пластмас.

Розвинуті галузі легкої і харчової, і так само деревообробної промисловості.

У 70-80-х роках уряд підтримував депресивні галузі шляхом їх санації: перспективні підприємства одержали кредити й пільги, безнадійні було закрито. Найбільш складною була ситуація в таких галузях: виплавка алюмінію й мартенівської сталі, виробництво хімічних добрив і волокон, суднобудування, текстильна й швейна промисловість. У 90-х роках держава відмовилася від опіки неконкурентоспроможних галузей; їх продукція стала заміщуватися імпортом. Значною мірою цей імпорт складається з товарів, вироблених філіями японських корпорацій за кордоном.

Особливістю японської економіки є об’єднання приватних підприємств у різні асоціації, кооперативи, союзи. Деякі з таких об’єднань перетворюються на великі концерни світового значення. У промисловості широко відомі такі корпорації як «Тойота Моторс», «Мацусіта Електрик», «Соні», «Хонда Мотор», «Хітачі», «Такеда Кемікал індастріз», «Канон», «Фудзіцу», «Фудзі Фото Фільм», «Ніппон Електрик компані», «Міцубісі Хеві індастріз», «Тошіба».

Японія має розвинену сферу послуг, основними елементами якої є торгівля, транспорт та телекомунікації, банківська сфера та інші галузі виробничої та соціальної інфраструктури. Значна модернізація галузі, що мала місце на початку 90-х рр. ХХ ст. зробила японський транспорт і зв'язок одним з найконкурентніших у світі.

Морський транспорт зв’язує Японію з усіма країнами світу. По тоннажу Японія поступається тільки флоту Ліберії. За технічною оснащеністю флот Японії займає перше місце серед розвинутих країн. Основна частина внутрішніх перевезень приходиться на залізницю та автотранспорт.

Торгові партнери Японії – це Південна Корея і Тайвань, нафтовидобувні країни (Кувейт, Саудівська Аравія й ін.). Широка двостороння торгівля зв’язує Японію з країнами Південно-Східної Азії й Австралією. Основним ж контрагентом Японії залишаються Сполучені Штати, на частку яких приходиться майже 1/3 японського експорту і більш 1/5 імпорту. Розширюються контейнерні перевезення через територію Росії з Європою.

Останнім часом зростає роль послуг, пов’язаних з обслуговуванням виробництва: консалтинг, інжиніринг, маркетинг.

Порівняно зі США сфера послуг в Японії все ще залишається менш ефективною, але японці активніше долучаються до різкого підвищення ефективності послуг, так само як у промисловості. Ознаки переорієнтації на розвиток банківської справи, страхування, готельного бізнесу, операцій з цінними паперами стають все більш помітними в міру того, як Японія переводить виробничі підприємства в країни Азії з дешевою робочою силою.

Із середини 80-х років Японія стала найбільшим кредитором світу; загальна сума її зарубіжних активів перевищує 1 трлн. дол. Тривалий час Японія не мала зовнішніх боргів, її платіжний баланс зводився з позитивним сальдо. Проте з 90-х років минулого століття економічна ситуація в країні погіршилася, й у 2006 р. зовнішній борг Японії вже становив 1,5 трлн. дол. У той же час Японія посідає перше місце серед розвинутих країн і друге місце в світі (після Китаю) за золотовалютними резервами, сума яких становила 8772 млрд. дол. (2006 р.); з них 704 млрд. дол. припадають на іноземні цінні папери.

Банківська система Японії складається із державних і приватних фінансових організацій (акціонерні компанії, кооперативи і т. ін.). ЇЇ важливою особливістю є спеціалізація: існують спеціалізовані банки довгострокового фінансування, спеціалізовані банки для дрібних і середніх підприємств.

Серед державних фінансових організацій існують Центральний банк Японії і Японський банк розвитку, 11 громадських фінансових організацій, а також система поштових установ. Вони доповнюють систему приватних фінансових інститутів та здійснюють важкі, але важливі з погляду фінансової й економічної політики проекти.

Японський банк розвитку утворений як допоміжний банк для забезпечення роботи приватних організацій шляхом надання довгострокових кредитів під фіксовані процентні ставки і участі в акціонерному капіталі.

Серед японських банків лідируючі рейтингові позиції у світі займають «Бенк оф Токіо-Міцубісі», «Сумімото Бенк», «Санва Бенк», «Дай-Іті Канге Бенк», «Фудзі Бенк», «Індастріал Бенк оф Джапен», «Токай Бенк».

Японську фінансову систему поєднує міжбанківська інформаційна система телекомунікацій, що є самою розгалуженою у світі. Вона пов’язує за допомогою комп’ютерної мережі приблизно 5300 фінансових організацій і 42000 філій.

Уряд Японії ставить за мету досягти первинного активного торгового балансу у 2011 фінансовому році. Для цього необхідно знизити статті витрат і збільшити надходження у розмірі приблизно 16,5 трлн єн.

Для того щоб забезпечити тривале економічне зростання, уряд і Банк Японії докладають спільних зусиль. Для розвитку дрібного й середнього бізнесу існує 450 кредитних асоціацій кооперативних організацій та близько 400 кредитних союзів, 270 компаній з операцій з цінними паперами.

Фондовий ринок Японії багато в чому залежить від американської економіки. Так, іпотечна криза в США у 2006- 2007 рр. стала серйозним потрясінням для ринку. Швидше за все американські споживачі стануть економніші, що відіб'ється на попиті та збуті продукції провідних експортних корпорацій Японії. За перше півріччя 2007 р. акції «Хонда мотор» впали на 3,3 %, «Соні корпорейшн» — на 1,8, а «Ніссан мотор» — на 2 %.

Окрім масштабного зниження попиту на американських ринках, на перебіг торгів на фондовому ринку Японії істотно впливає японська валюта. Єна демонструє вельми неприємну для японських експортерів тенденцію до зміцнення щодо американського долара. Курс єни на торгах у Токіо доходить до 112,10 єни за долар США (2007 р.). Відповідно, чим вищий курс єни до долара, тим менш конкурентні японські товари в США, а корпорації отримують менше доходів за конвертації своїх прибутків від продажу в США у вітчизняну валюту.

За теперішньої ситуації інвестиційному клімату завдають шкоди повідомлення з банків по всьому світу про втрати на іпотечних паперах. Перспективи експорту з Японії залишаються незрозумілими, так само як і прогнози щодо зростання її економіки. Водночас стабільність котирувань може сприяти залученню довгострокових інвесторів.

5. ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ЯПОНІЇ

Для сучасної Японії характерний надзвичайно високий ступінь розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Основними пріоритетами японської зовнішньоекономічної політики є: забезпечення економічної безпеки країни, її лідируючих позицій у світовій економіці та інтеграційних процесах, подальше зміцнення адекватних її фінансової, економічної і технологічної потужності ролі і місця «ключового гравця» у світовій торгівлі та інвестиціях.

Японія має високо диверсифіковану структуру зовнішньоекономічних зв’язків. Значною мірою сучасні особливості зовнішньоекономічних відносин країни зумовлені п’ятьма основними чинниками, які були домінуючими в цій державі впродовж 60-80-х рр. ХХ ст.:

1) Стрімке нарощування експорту продукції трудомісткого машинобудування та інших обробних галузей (період 1970-80-х рр.);

2) Поступовий перехід до імпортозаміщення тих товарів та послуг, які могли вироблятися в країні (ці заходи призвели до так званих торгових війн, приміром автомобільних, у 1970-80-х рр. між Японією та США, дисбаланс у зовнішній торгівлі між якими в окремі роки призводив до того, що японських легкових машин експортувалося до США 2 млн., а американських в Японію – 20 тис.);

3) Створення потужних експортних компаній з диверсифікованою структурою зовнішньої торгівлі, в основі якої лежала протекціоністська політика уряду щодо стимулювання виробництва та постачання автомобілів, побутової техніки, а потім і комп’ютерів на світові ринки. З цією метою компанії отримували пільгові кредити від банків під гарантії Міністерства фінансів Японії, що різко її дистанціювало від інших розвинутих країн світу, законодавство яких забороняло подібного роду конкурентну експансію;

4) Сприяння розвиткові енергозберігаючих та матеріалозберігаючих технологій, яке призвело до раціоналізації структури імпорту;

5) Визначення з боку Японії зовнішньоекономічного пріоритету для себе – Азіатсько-Тихоокеанського регіону, який є містким ринком збуту та унікальним джерелом сировини, проте вже у 1980-ті рр. райони збуту суттєво розширилися до всього глобального простору. Саме у цей період почалося перенесення виробничої бази за кордон, де мав місце стрімкий процес нарощування випуску продукції за японськими ліцензіями.

Результатом японської зовнішньоекономічної політики стало перетворення японського експорту у важливе джерело фінансування розвитку економіки. Головною метою імпортної політики є заохочення ввозу в країну необхідних сировинних і інших ресурсів.

Найбільша роль в організації та здійсненні міжнародної діяльності належить дев'яти універсальним торговим посередницьким компаніям (coгo сеся), які утворюють олігопольну систему регулювання та здійснення міжнародної і внутрішньої торгової діяльності. Це торгові доми «Міцубісі», «Міцуї», «Ітотю», «Марубені», «Сумітомо», «Ніссоїваї», «Тоє менка», «Канемацу госе», «Нітімен». На них припадає близько 45 % експорту і 77 % імпорту. До їхніх загальних функцій належать такі:

•здійснення операцій з експорту й імпорту;

• виконання формальностей щодо забезпечення зовніш­ньої торгівлі;

•організація валютного обміну;

•консультування з питань логістики;

•інвестування капіталів за кордоном;

• сприяння науково-технічним дослідженням і розробкам.

Особливе значення для Японії має зовнішня торгівля, яка завдяки тривалому позитивному сальдо сприяє величезному припливу капіталу в країну. В 2010 р. експорт товарів становив 765,2 млрд. дол. США, імпорт – 636,8 млрд. дол. США, таким чином сальдо дорівнювалося – 128,4 млрд. дол.

За останніх 50 років фізичний обсяг експорту Японії збільшився більш ніж в 70 разів, його темпи майже у два рази випереджали приріст світового експорту. Японія з року в рік посідає перші місця у світі за обсягом зовнішнього товарообігу та є одним з лідерів щодо іноземних інвестицій і головним кредитором.

Обсяг експорту та імпорту Японії в цілому має тенденцію до зростання. В деякі роки приріст уповільнювався (2001-2003 р.р., ), в деякі – значно збільшувався. Спад помітний у 2009 році, коли відбувалася світова фінансова криза, про яку вже згадувалося, але вже наступного року значний скачок обох показників.

В основі успіхів японських компаній на світових ринках лежить конкурентоспроможність продукції, яка формується за рахунок високої якості, новітніх технологій, автоматизації виробництва, кадрової політики, авторитету компанії, все ще нижчої вартості робочої сили. Один з методів конкурентної боротьби японських фірм – швидка зміна моделей. Період роз­робки нової продукції у них коротший, ніж у США.

Торгові відносини з промислово розвиненими країнами супроводжуються спалахами торгових воєн, тиском на Японію, встановленням «добровільних обмежень» її експорту. Особливо в цьому досягають успіху США.

Важливою особливістю географічної структури зовнішньоторговельних зв'язків є їх спрямованість на США. На американському ринку реалізується 23 % японського експорту і забезпечується 12 % імпорту. У свою чергу на Японію припадає понад 6 % американського експорту, зокрема сільськогосподарської продукції. Деякі галузі японської промисловості майже повністю працюють на експорт (виробництво годинників, магнітофонів — 90 %, касових апаратів — 83, копіювальних машин — 77 %).

Частка Японії в світовому експорті товарів становить 5, в імпорті – 4%.

В експорті товарів найбільша частина належить продукції обробної промисловості – 95%, з них на машини й транспортні засоби припадає 70%.

Зовнішньоекономічною діяльністю займаються 11 міських банків і переважна кількість з 130 регіональних банків.

В обороті світової торгівлі частка Японії перевищує 7%. Їй належить 12,8% золотовалютних резервів. Експортна квота становить 10,5% ВВП, а частка імпорту - 10,4% ВВП. В експорті збільшується значення виробничого устаткування (23,5% продукції японського машинобудування) при зменшенні промислових напівфабрикатів, продукції електротехнічної, електронної, автомобільної галузей. В імпорті зменшується значення сировини й палива при збільшенні значення продовольства. Головним торговельним партнером Японії є США (експорт – 27,8%, імпорт – 22,3%). Зросла сукупна вага зростаючих ринків Азії – Південної Кореї, Тайваню, Малайзії, Таїланду, тут зосереджені коопераційні зв’язки японських ТНК. Піднялося значення ринків з перехідною економікою.

Отже, географічна спрямованість зовнішньої торгівлі Японії характеризується її орієнтацією переважно на США, країни Західної Європи і країни АСЕАН. На країни Південно-Східної Азії припадає 38% японського експорту і 25% японського імпорту.

Дефіцит торгового балансу Японії досяг рекордних значень за перші шість місяців 2012 року, що зумовлено скороченням експорту і зростанням імпорту, викликаним підвищеним попитом на нафту.

Протягом цього періоду японські поставки на зовнішні ринки виросли всього на 1,5% в порівнянні з торішніми показниками.

У цілому послаблення позицій експортерів пов'язано зі скороченням загальносвітового попиту і зміцненням японської валюти.

В той самий час Японія стала імпортувати на 7,4% більше, що в першу чергу відображає зростання попиту на енергоносії, оскільки більшість АЕС країни, як і раніше не функціонують: вони були відключені після аварії на станції «Фукусіма» в березні минулого року.

Все це призвело до того, що дефіцит торгового балансу країни склав 2,9 трлн єн (близько 37 млрд. доларів).

Економіка Японії, яка є третьою за величиною в світі, надзвичайно залежить від експорту. Експерти висловлюють побоювання, що на стан японської економіки негативно вплине зниження активності на світових ринках. Погіршує ці негативні прогнози і той факт, що європейський та китайський ринки в червні 2012 року залишалися досить слабкими. Японські поставки в Європу впали на 21,3% у порівнянні з минулим роком, в Китай – на 7,3%.


Другие страницы сайта


Для Вас подготовлен образовательный материал Економічна характеристика Франції 2 страница

5 stars - based on 220 reviews 5
  • Случайная идея: молодой!Каллус как Корускант полицейский Во время приказа 66, Каллус был в его ранних 20-ых и его родную планету указан как Корускант. Я подумал, что было бы интересно
  • Связывание интерфейса с моделью
  • Содержания задания и его
  • Смеситель газов
  • Скандальная связь короля 2 страница
  • Анионная полимеризация
  • Общие правила обращения с документами
  • Педагогизация окружающей среды