З твердими побутовими відходами 2 страница Главная страница сайта Об авторах сайта Контакты сайта Краткие содержания, сочинения и рефераты

З твердими побутовими відходами 2 страничка


.

Читать реферат для студентов

Рис. 4.12 – Повздовжній розріз вертикальної газозбірної свердловини:


1 – залізобетонний колодязь;

2 – люк;

3 – кришка люка;

4 – відвідна труба;

5 – покрівля;

6 – збірна труба;

7 – сифон з отворами для зливання води;

8 – шар ТПВ;

9 – фільтр;

10 – фільтрова колона.


Система збирання і знезараження фільтрату. Фільтрат, що збирається повинен обов’язково піддаватись очищенню. Установка для очищення дренажних вод полігону (рис. 4.13) складається із наступних технологічних вузлів та працює за наступною схемою: 1) вузол електрохімічного обробки вихідної води, призначений для попередньої очистки від основних домішок: важких металів, заліза, органічних сполук, амонійного азоту, з одночасним знезараженням за рахунок активного хлору, що при цьому утворився; 2) вузол двоступеневої фільтрації отриманої суспензії призначений для видалення завислих речовин розміром більше 5 мкм, зниження кольоровості та каламутності вихідної води; 3) вузол глибокого очищення та знесолення освітленої води на зворотньо-осмотичних мембранах, призначений для доведення складу очищеної води до значень ГДК; 4) вузол фінішної доочистки води від низькомолекулярних органічних речовин на сорбенті.

Дренажні води з відстійника подаються у проточний електрорезерв – активатор (ЭЛ) де відбувається електрохімічне очищення стічних вод: часткове переведення амонійного азоту в нітратний, окислення Fe2+ до нерозчинних сполук оксидів і гідроокисів Fe3+, зниження кольоровості, каламутності і ХСК. Отримана після електрохімічного обробітку суспензія збирається у буферну ємність (Е1) та помпою (Н2) подається на вузол фільтрації для видалення осаду. Фільтрація суспензії відбувається на фільтрі (ФПр). Освітлена вода після додаткової фільтрації подається на піщані фільтри (ФП1,2).

Рис. 4.13 – Комплексна установка з очистки дренажних вод полігонів.

В процесі роботи під дією тиску вихідний потік ділиться на дві частини: знесолена та очищена до нормативних показників вода і збагачений домішками і солями концентрат, який постійно повертається на полігон і приймає участь у подальших біохімічних реакціях. Очищена вода збирається в тимчасові ємкості і помпами другого ступеня подається на додаткові фільтри (ФП1,2) та збирається у ємкості і далі подається на установку додаткового знесолення і очищення. Потім рідка фаза проходить фінішне доочищення від низькомолекулярних органічних речовин у двох послідовно працюючих адсорбентах (Ад1,2). Споживча потужність такої установки 48 кВт. Очищена та знесолена вода після установки не потребує розбавлення, є екологічно безпечною, її скид на рельєф немає негативних наслідків для флори і фауни.



Слід перевіряти токсичність осадів, що утворюються у процесі очистки фільтрату. Якщо клас токсичності не вище ІІІ-го, осади можуть захоронюватись на полігоні ТПВ, при вищому класі токсичності осади слід вивозити та захоронювати на полігоні токсичних відходів.

Система збирання та видалення фільтрату повинна функціонувати від початку роботи полігона ТПВ, а також після його закриття.

Консервація та рекультивація полігону. Після завершення стабілізації закритого полігону ТПВ - процесу зміцнення звалищного ґрунту, досягнення ним постійного стійкого стану (табл. 4.9) провадиться консервація та рекультивація полігону.

Проектом рекультивації земель після закриття полігону ТПВ має бути передбачений один з наступних напрямків: сільськогосподарський, лісогосподарський, будівельний. Будівельний напрямок здійснюється тільки після вивезення всього звалищного ґрунту і проведення відповідних санітарно-епідемічних досліджень.

Таблиця 4.9 – Терміни стабілізації закритих полігонів ТПВ

для різних кліматичних зон

Вид рекультивації Терміни стабілізації закритого полігону ТПВ для різних кліматичних зон України, роки
Південний регіон Північний регіон
Сівба багаторічних трав, створення ріллі для технічних культур, газонів
Висадження чагарників, саджанців декоративних дерев
Висадження дерев для утворення парків тощо
Створення садів

Рекультивація земель після закриття полігону ТПВ провадиться в два етапи: технічний і біологічний.

До процесів технічного етапу рекультивації відноситься стабілізація, виположування і терасування, спорудження системи дегазації, створення рекультиваційного багатофункціонального покриття, передача ділянки для проведення біологічного етапу рекультивації.

Для збирання біогазу по системі пасивної дегазації проектується газовий дренаж. Біогаз, що збирається за допомогою проміжних і магістральних трубопроводів, слід використовувати в енергетичних цілях. При неможливості такого використання за умови відповідного техніко-економічного обґрунтування, біогаз повинен спалюватися тільки на спеціальній високотемпературній факельній установці.

Захисний екран поверхні полігону ТПВ влаштовується для збирання і відводу поверхневої (чистої) води і зменшення кількості фільтрату, збирання і утилізації біогазу. Захисний (постійний) екран поверхні полігону ТПВ влаштовується після його закриття і закінчення осідання тіла полігону ТПВ, тобто досягнення ним стабільного стану. Захисний екран влаштовується зверху технологічного екрана, який був влаштований при експлуатації полігону ТПВ і, як правило, складається з таких шарів (рис. 4.14): рекультиваційний шар, товщиною не менше 1 м, що має шар родючого ґрунту товщиною 30-50 см (табл. 4.10); дренажний шар, товщиною не менше 30 см; захисний дрібнопіщаний шар, товщиною не менше 20 см; шар синтетичної гідроізоляції, товщиною 2,5 - 3 мм, стійкий до хімічної і біологічної агресії та до ушкодження гризунами; мінеральний гідроізоляційний шар, що складається не менше ніж з двох шарів ущільненої глини, загальною товщиною 1 м. (Загальний коефіцієнт фільтрації гідроізоляційних шарів (синтетичного та мінерального) повинен бути не більше 10-9 м/с); вирівнювальний шар і газовий дренаж загальною товщиною не менше 0,5 м.



Рис. 4.14 – Конструкція перекриття полігону:

1 – рослинний шар; 2- рекультиваційний (ґрунтовий) шар; 3 – водопроникний (фільтруючий) шар; 4 – захисний шар (піщана подушка); 5 – плівка; 6,7 – мінеральні шари (глина, суглинок); 8 – газопроникний шар; 9 –ТПВ.

Таблиця 4.10 – Структура верхнього рекультиваційного шару

Вид рекультивації Висота рекультиваційного шару, см
Підстильний шар, см Висота насипного шару родючої землі, по регіонах
Південний регіон Північний. регіон
Багаторічні трави
Рілля 50-60 40-50
Чагарники
Дерева 40-50 / 30 40-50 / 30

Примітка:. У чисельнику - висота шару в посадковій ямі, у знаменнику - висота шару на рекультивованій ділянці; за даними санітарно-епідеміологічного контролю можливим є використання поверхні рекультивованих земель, зайнятих під полігон ТПВ для вирощування інших сільськогосподарських культур.

Для збирання і відводу біогазу по вирівнювальному шару має бути передбачений шар, який здійснює спеціальну функцію газового дренажу. Мінімальна товщина газового дренажу, що виконується з природних мінеральних матеріалів, має бути не менше 30 см. Вміст карбонату кальцію у матеріалі газового дренажу повинен бути не більше 10% (за масою).

Родючі землі завозяться автотранспортом на закриті полігони ТПВ з місць тимчасового складування ґрунту або інших можливих місць їхнього утворення. Планування поверхні до нормативного ухилу провадиться бульдозером.

По закінченні технічного етапу рекультивації ділянка передається для проведення біологічного етапу рекультивації земель, зайнятих під полігон ТПВ. Цей етап триває 4 роки і включає такі роботи: добір асортименту багаторічних трав, підготування ґрунту, сівбу і догляд за посівами.

Через 4 роки після сівби трав територія рекультивованих земель полігону ТПВ передається відповідному відомству для наступного цільового використання у сільськогосподарському, лісогосподарському або інших напрямах.

Розрахунок ємності полігону. Площа ділянки складування ТПВ орієнтовно визначається діленням проектної ємності полігону ТПВ (в м3) на середню висоту складування відходів (в м), з урахуванням їх ущільнення. Площа ділянки, яка відводиться під полігон ТПВ, розраховується, як правило, за умови його експлуатації протягом не менше 15-20 років.

Полігони ТПВ, що мають загальну висоту (для полігонів ТПВ у котлованах і ярах - глибину) понад 20 м і навантаження на використовувану площу понад 10 т/м2, (або 100 тис. т/га), відносяться до категорії високонавантажених полігонів ТПВ. Площу ділянки (F, га) для високонавантаженого полігону ТПВ (при попередніх розрахунках) можна обчислити за емпіричною формулою:

, (4.10)

де N – середня чисельність населення, яке буде обслуговуватися за розрахунковий термін експлуатації, тис. чол.;

T – розрахунковий термін експлуатації полігону ТПВ, рік.

Проектування полігону ТПВ здійснюється на основі плану відведеної земельної ділянки та прийнятої технології складування. Фактична ємність полігону ТПВ визначається на основі технологічних планів і розрізів.

Викиди забруднювальних речовин при горінні ТПВ на полігонах. У літні спекотні й сухі місяці можливо загоряння ТПВ, що розташовуються на необладнаних полігонах, при цьому в атмосферне повітря виділяються продукти повного і неповного окислення компонентів ТПВ (табл. 4.11).

Викиди від згоряння ТПВ на полігонах відносять до аварійних викидів забруднювальних речовин.

Під час розрахунків аварійних викидів забруднювальних речовин в атмосферу під час згоряння ТПВ на полігонах, їх кількість розраховується за формулою (4.11):

, (4.11)

де С – кількість забруднювальної речовини, т;

М – маса ТПВ, що згоріли на полігоні, т. Маса ТПВ, що згоріли, приймається за даними керівництва полігону або розраховується множенням об'єму та розрахункової насипної маси ТПВ (0,25 т/м3). Об'єм ТПВ, що згоріли на полігоні, розраховується як різниця між ТПВ, що надійшли (за документацією) та ТПВ, що залишилися (уточнюється за допомогою вимірювань);

– питомий викид забруднювальної речовини, т/т ТПВ (визначається за довідковими даними).Приблизний склад викидів та питомі значення речовин наступні: тверді частинки - 0,00125 т/т ТПВ; сірчистий ангідрид - 0,003 т/т ТПВ; оксиди азоту - 0,005 т/т ТПВ; оксид вуглецю - 0,025 т/т ТПВ; сажа -0,000625 т/т ТПВ).

Таблиця 4.11 – Приклади токсичної трансформації деяких груп відходів при різних способах поводження з ними

Вид відходів Довготривале складування Термічний метод Характер токсичного впливу
Полімери: - текстильна продукція - гумові вироби Формальдегід, фенол, стирол, акрилати, капролактам. Бутадієн, стирол, альфаметилстирол, акрилонітрил, бенз(а)пірен, поліциклічні вуглеводні, формальдегід, фенол. Сірководень, оксид вуглецю, діоксид вуглецю, сірководень, сірчаний ангідрид, аміак, оксиди азоту. Сірчаний ангідрид, діметиланід, оксид та діоксид вуглецю, ціанистий водень. Удушлива, подразнююча, ураження ЦНС, загально токсична, кумулятивна, гонадотоксична, ембріотоксична дії. Наркотична, подразнююча, ураження ЦНС, кумулятивна, гонадотоксична, ембріотоксична, удушлива дії.
Парфумерно-косметична продукція СО2, формальдегід, дібензодіоксини, спирти. Ураження ЦНС, подразнююча дія.
Будівельні матеріали Фенол, формальдегід Ефіри, акілбензоли, олефіни, парафіни, діолефіни, моноолефіни, бензол, толуол, ксилол, С9, С12, вуглеводні, стирол, етилбензол, сірковуглець, пластифікатори. Ураження ЦНС, опікова, подразнююча, кумулятивна, удушлива, політропна, ембріотоксична, гонадотоксична дії.
Непридатні лікарняні препарати Аерозольні форми препаратів Оксиди сірки, оксиди азоту, хлористий водень, аерозолі лікарняних препаратів Загальна токсична, канцерогенна, мутагенна дії.
Пестициди Метилртуть, 2,4-Д-кислота, хлорфеноли, фосфати, дітіофосфати, ртуть, цинк, фосген, хлорціани, хлоровані дібензодіоксини, дібензофурани, фосфористий водень, ціанистий водень, хлорфеноли Фосген, хлорціани, хлоровані дібензодіоксини, дібензофурани, хлористий водень, оксиди сірки, оксиди азоту Удушлива, нейротоксична, гонадотоксична, загальна токсична, подразнююча дії.

Наказом Міністерства будівництва, архітектури та ЖКГ України «Про затвердження Рекомендацій з удосконалення експлуатації діючих полігонів та звалищ твердих побутових відходів» № 5 від 10.01.2006 р. введені в дію відповідні рекомендації, які призначені для удосконалення експлуатації діючих полігонів та звалищ, незалежно від їх підпорядкованості, які не мають проектів, роботи на яких виконуються з порушенням технології захоронення ТПВ, а персонал не забезпечений необхідними санітарно-гігієнічними умовами. Рекомендації направлені на поліпшення існуючої ситуації на полігонах та звалищах ТПВ за рахунок: 1) впровадження організаційних і технологічних заходів; 2) покращення матеріально-технічної бази; 3) організації контролю за впливом на НПС; 4) створення нормальних побутових умов для персоналу; 5) впровадження комплексу заходів з охорони праці, пожежної безпеки тощо.

При впровадженні Рекомендацій слід оцінювати довгостроковість експлуатації полігону ТПВ (звалища) і економічну ефективність вкладання коштів в удосконалення та реконструкцію, а також варіанти створення нового полігону ТПВ, чи закриття звалища з можливим захороненням необхідної кількості ТПВ на іншому полігоні.

Наказом Міністерства з питань ЖКГ України № 435 від 01.12.2010 р. затверджені Правила експлуатації полігонів побутових відходів. Вони регламентують роботу місця видалення ТПВ та поширюються на полігони, що діють, та нові полігони, прийняті в експлуатацію. Кожний полігон, прийнятий в експлуатацію, повинен мати відповідний паспорт місця видалення відходів відповідно до Порядку ведення реєстру місць видалення відходів, затвердженого постановою КМУ від 03.08.98 № 1216.

Санітарно-технічний паспорт полігону ТПВ складається з наступних розділів: 1) основні дані про власника та місцезнаходження полігону;
2) дані про природно-кліматичні умови та інженерні дослідження території земельної ділянки, відведеної для полігону; 3) дані про замовника, проектувальника та підрядника будівництва; 4) основні проектні дані полігону (для діючого полігону і фактичні дані) щодо техніко-економічних та експлуатаційних показників; 5) дані про особливості експлуатації полігону і проектні обсяги захоронення відходів та очікуваний термін експлуатації полігону; 6) дані про технології складування та склад ТПВ; 7) описання та основні характеристики засобів захисту довкілля (ґрунтів, ґрунтових вод, атмосферного повітря); 8) дані про очікувані екологічні наслідки створення та експлуатації полігону; 9) систему оказників, які відображають вплив полігону на НПС.

Дані санітарно-технічного паспорта полігону використовуються для аналізу та розроблення заходів щодо покращення санітарно-технічного та екологічного стану полігону.

Оцінка впливу на НС. Наказом Міністерства будівництва, архітектури та ЖКГ України № 8 від 10.01.2006 р. затверджено «Методику розроблення оцінки впливу на навколишнє природне середовище для об'єктів поводження з твердими побутовими відходами». Методика встановлює порядок розроблення матеріалів оцінки впливів на НПС у складі проекту «Оцінки впливів на навколишнє середовище» (ОВНС), що додається до проектної документації на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення об'єктів поводження з ТПВ, а також основні вимоги до складу цих матеріалів. До об’єктів поводження з ТПВ відносять місця та об’єкти, що використовуються для збирання, перероблення, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення ТПВ: сміттєсортувальні комплекси, сміттєперевантажувальні станції, сміттєпереробні заводи, сміттєспалювальні заводи, піролізні установки, полігони ТПВ.

Спалювання твердих побутових відходів. Спалювання – ще недавно вважалося перспективним методом знищення ТПВ. В даний час рівень спалювання побутових відходів в окремих країнах різний.

За зарубіжними даними, спалювання сміття доцільно застосовувати в містах з населенням не менше 15 тис. жителів при продуктивності печі близько 100 т/добу. З кожної тонни відходів можна виробити близько 300-400 кВт∙год електроенергії. Вартість спалювання ТПВ на сміттєспалювальних заводах продуктивністю 180-1450 т/добу складає в середньому 18 $/т, найбільш рентабельна технологічна схема продуктивністю 100 тис. т/рік (300 т/добу), розрахована на місто з населенням 300 тис. чол.

На даний час з побутових відходів отримують паливо в подрібненому стані, у вигляді гранул і брикетів. Перевага віддається гранульованому паливу, так як спалювання подрібненого палива супроводжується великим пиловиносом, а використання брикетів створює труднощі при завантаженні в піч і підтримці стійкого горіння. Крім того, при спалюванні гранульованого палива набагато вищий ККД котла.

В Україні з 1984 року були побудовані 4 сміттєспалювальних заводи – у містах Харкові, Дніпропетровську, Севастополі, Києві.

Київський завод «Енергія» введено в експлуатацію в 1988 р. Завод спроектований інститутом «УкркомунНДІпроект» (м. Харків). Загальна площа території заводу, з урахуванням під'їзних доріг, становить 7,75 га. Завод працює 16 років і потребує масштабної реконструкції. Максимальна проектна потужність заводу становить 350,0 тис. т/рік, але спалюється близько 200 тис. т/рік. Завод «Енергія» не має необхідних фільтрів з очищення та забруднює повітря токсичними речовинами, пилом і газом - в середньому викидає 900 т на рік забруднювальних речовин. При цьому відходи для спалювання надходять майже не відсортованими. Сортувальний комплекс підприємства «Грінко-Центр» з максимальною потужністю 200 тис. т на рік завантажений на 40-50% і працює неефективно, тому що роздільно зібране сміття у загальному обсязі становить не більше 5%. З метою впровадження економії завод «Енергія» протягом останніх років через подорожчання необхідного для спалювання відходів газу знизив його споживання в 50 разів - з 15,6 млн. м3 до 300 тис. м3 на рік. В результаті такої економії сміття на заводі не спалюється до стану шлаку – замість попелу та шлаку кінцевою продукцією ССЗ стає обгоріле сміття. Крім того, сміттєспалювальний завод у Києві працює на 40-50% проектної потужності через тарифну політику муніципальної влади: наприклад, в Києві вивести тонну сміття на полігон становить 100-110 гривень, на нелегальне звалище – 40-50 гривень за тонну, відправити на спалювання – 127 гривень, тому простіше і дешевше сміття вивозити на полігони та сміттєзвалища.

Дніпропетровський сміттєспалювальний завод введено в експлуатацію в 1992 р. Завод призначений для термічного знешкодження (спалення) ТПВ з використанням виробленого тепла і продуктів переробки в народному господарстві. Проектна потужність заводу - 355 тис. т/рік. Продуктами виробничої діяльності заводу є пар і шлак, які утворюються в результаті спалювання ТПВ, зола, вловлюється електрофільтрами. Відповідно до санітарної класифікації за СН-245-71 підприємство відноситься до 2-го класу, з розміром санітарно-захисної зони (СЗЗ) 500 м.

У 1984 р. в Харкові було введено в експлуатацію сміттє-спалювальний завод з проектною виробничою потужністю 260 тис. т ТПВ на рік (720 т/добу). З моменту пуску в експлуатацію завод практично ніколи не забезпечував проектної продуктивності, а протягом останніх років працював нерегулярно, здійснюючи переробку до 100 тис. т ТПВ на рік. За період експлуатації заводу, в результаті недостатності фінансування, капітальний ремонт обладнання не проводився. Переробка не відсортованих, надмірно зволожених відходів обумовила вихід з ладу основного та природоохоронного устаткування заводу, тому знос устаткування становив 95%. У зв'язку з цим у березні 2001 р. Державне управління екології та природних ресурсів Харківської області, в результаті систематичних порушень виробничого регламенту, зупинило роботу сміттєспалювального заводу.

«Кримський термічний завод» введений в експлуатацію в 1984 р. Проектна потужність заводу з прийняття відходів – 281 тис. т/рік, протягом експлуатації заводу він міг знищити до 150 тис. т ТПВ (у Севастополі щорічно утворюється від 80 до 90 тис. т відходів). Однак з причин недостатнього фінансування на заводі не були встановлені фільтри двох ступенів очищення, здатні вловлювати зольні фракції і діоксини. В результаті численних скарг від населення нового мікрорайону Остряково, побудованого поблизу заводу, в квітні 1998 р. завод був закритий і приватна фірма почала демонтаж обладнання.

Переваги методу спалювання: 1) зменшення обсягу відходів приблизно в 10 разів; 2) стерилізація залишків дією високих температур; 3) зниження собівартості за рахунок процесу рекуперації утворюваного тепла.

ТПВ транспортуються на сміттєспалювальний завод сміттєвозами і самоскидами. Відходи відвантажуються в бункер-накопичувач. Для запобігання розповсюдження неприємних запахів, з верхньої частини бункера вентиляторами відбирається повітря, яке після нагрівання до температури 160-170 оС направляється в топку для забезпечення горіння відходів.

При спалюванні відходів утворюються димові гази, зола, шлак і виробляється теплова енергія у вигляді пари. Димові гази після очистки в електрофільтрі викидаються через димову трубу (табл. 4.12).

Сміттєспалювання забезпечує мінімальний вміст у шлаку і золі речовин, що розкладаються, проте воно є джерелом викидів в атмосферу. Дослідження викидів, що надходять а атмосферу від сміттєспалювальних заводів та установок показали, що склад газової суміші становить серйозну загрозу для здоров’я населення та НС (табл. 4.13).

Таким чином, в процесі спалювання , особливо при поступовому нагріванні, сміттєспалювальні агрегати перетворюються на «генератори» стійких органічних забруднювальних речовин, зокрема діоксинів та СПАР – як у процесі згоряння, так і в процесі охолодження газів.

Таблиця 4.12 – Вміст токсичних домішок в очищених електрофільтрами димових газах ССЗ

Компонент Вміст, мг/м3
Летюча зола (нетоксичний пил) 120-220
SO2 30-180
NО2 10 -160
СО 140-250
HCl 10-210
HF 0,07-3,0
Формальдегід 0,0007-0,001
Хлорорганічні сполуки 100 -120
Складні ефіри (бутилацетат) 1,9-6,4
Сума карбонових кислот 25-49
Спирти (бутиловий спирт) 11,3-24,8
Ацетон 0,87-1,85
Смолисті сполуки 5-0

Наближений процес утворення стійких органічних сполук виглядає наступним чином:

а) на початковій фазі – окислювальний піроліз складних полімерів:

CnHm + O2 → zCn-xHm-yO

б) утворення сажі та синтез-газу при більш високій температурі:

С + H2O → CO + H2

в) синтез нових органічних сполук та радикалів, їх сорбція на поверхні часток аерозолів сажі:

CO + H2 → CHx + ПАР(С) + R*

Таблиця 4.13 – Деякі складові газів, що відходять

від СЗЗ при спалюванні несортованих ТПВ

1,4-Діхлорбензол Нафталін Пентахлорнітробензол
Піридин 2,6-Діхлорфенол Пронамід
Нітрозодиметіланіл Гексахлорбутадієн Фенантрин
2-Піколін 1,2,4,5-Тетпахлорбензол Антрацен
Метилметансульфонат Аценафтен Ді-n-бутилфталін
2-Фторфенол Аценафтилен Хлоропрен
Етилметилсульфонат 3-Нітроанілін Хризен
Фенол-d5 Пентахлорбензол Пірен
Фенол Флуорен Терфініл
Анілін Діетилфталат Бутилфенілфталат
2-Хлорофенол Діфеніламін Бензо(а)антрацен
1,3-Діхлорбензол 2,4-Дінітрофтолуол Ді-n-октилфталат
1,4-Діхлорбензол Діфеніламін Бензо(b)флорантрен
Бензоловий спирт Діфенілгідразин 3-Метилхолантрен
Ацетофенон Фенантрин-d10 Гексахлорбензол
Гексахлоретан 2,4,6-Трибромфенол 4-Амінобіфеніл
Нітробензол-d5 Фенатрен Пентахлорфенол
Нафталін-d8 2-Нітрофенол Ізофорон

г) синтез стійких органічних сполук, сорбція продуктів на поверхні сажі:

CO + O2 + ПАР + HCl → діоксини, дібензофурани.

Недоліки сміттєспалювання: 1) знищення цінних компонентів; 2) високий вихід золи і шлаків (близько 30% за масою); 3) високий ступінь вторинного забруднення НС – при спалюванні 1 т ТПВ утворюється в середньому 300 кг шлаку, 30 кг летючої золи і 6 тис. м3 димових газів, що містять: хлористого водню – 780 мг/м3, фтористого водню – 8 мг/м3, діоксиду сірки – 660 мг/м3, оксидів азоту – 260 мг/м3, оксиду вуглецю – 400 мг/м3, вуглеводнів – 300 мг/м3 (в т.ч. токсичних поліциклічних ароматичних вуглеводнів, діоксинів, дібензофуранів).

Важкі метали осідають на частинках летючої золи. Їх середній вміст (мг/м3): алюміній – 12,05; мідь – 0,185; цинк – 3,08; свинець – 1,76; кадмій – 0,071; олово – 0,167; хром – 0,044; ртуть – 0,001.

Утворений твердий залишок відрізняється за властивостями від шлаків ТЕС високим вмістом свинцю в рухливій формі.

Встановлено, що вміст кадмію, свинцю, цинку та олова в кіптяві і пилу, що виділяються при спалюванні твердих горючих відходів, змінюється пропорційно вмісту в смітті пластмасових відходів. Викиди ртуті обумовлені присутністю у відходах термометрів, сухих гальванічних елементів і люмінесцентних ламп. Найбільша кількість кадмію міститься в синтетичних матеріалах, а також у склі, шкірі, гумі. Дослідженнями в США виявлено, що при прямому спалюванні ТПВ велика частина сурми, кобальту, ртуті, нікелю та деяких інших металів надходить у газову суміш з негорючих компонентів, тобто видалення негорючої фракції з побутових відходів знижує концентрацію в атмосфері цих металів. Джерелами забруднення атмосфери кадмієм, хромом, свинцем, марганцем, оловом, цинком є в однаковій мірі як горюча, так і негорюча фракції ТПВ. Суттєве зменшення забруднення атмосферного повітря кадмієм і міддю можливо за рахунок відділення з горючою фракції полімерних матеріалів.

Тому останнім часом відмовилися від експлуатації сміттєспалювальних заводів.


Другие страницы сайта


Для Вас подготовлен образовательный материал З твердими побутовими відходами 2 страница

5 stars - based on 220 reviews 5
  • О гласности реестров и об ответственности зранителей ипотек.
  • О ПОДРЯДЕ
  • О возможности выкупа
  • ЛЕКЦИОННЫЙ КОМПЛЕКС-КОНТЕНТ 2 страница
  • Металургійний комплекс
  • О как бы договорах
  • О доказательстве путем свидетельских показаний
  • О НЕДВИЖИМОСТЯХ