Лекція №13. РЕГУЛЯЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН. Главная страница сайта Об авторах сайта Контакты сайта

Лекція №13. РЕГУЛЯЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН.


.

План лекції:

1. Роль гормонів в регуляції обміну речовин.

2. Взаємозв’язок між обміном вуглеводів, жирів та білків.

Література: [3] с. 276-285.

Обмін речовин і енергії – це закономірний порядок перетворення речовин і енергії в живих системах, спрямований на їхнє збереження і самовідтворення. Уся сукупність хімічних реакцій, що протікають в живих організмах, включаючи засвоєння речовин, що надходять ззовні (асиміляція), і їхнє розщеплення (дисиміляція) аж до утворення кінцевих продуктів, що підлягають виведенню з організму, складає суть даного процесу. У кожній клітині органів і тканин відбуваються одночасно тисячі хімічних реакцій, тісно зв'язаних одна з одною у просторі і в часі.

Сутність життєдіяльності будь-якого організму полягає в обміні речовин і енергії. Живі організми відрізняються високим ступенем упорядкованості метаболізму, представляючи собою складні цілеспрямовані регулюючі системи.

Головну роль у цій нескінченній безлічі взаємодій виконують білкові тіла. Завдяки їхній каталітичній функції здійснюється величезна кількість хімічних процесів розпаду і синтезу. При участі нуклеїнових кислот підтримується строга специфічність біосинтезу макромолекул, а отже, і видова специфічність у будові найважливіших біополімерів.

З обміном вуглеводів і ліпідів зв'язане постійне утворення запасів АТФ – універсального донора енергії для хімічних реакцій. Ці ж речовини є джерелом найпростіших органічних молекул, з яких синтезуються біополімери та інші сполуки. У результаті здійснюється безперервний процес самовідновлення живої матерії. Загальний хід біохімічних процесів в організмі являє собою єдине ціле, а сам організм діє як самонастроювальна система, що підтримує власне існування за рахунок обміну речовин.

Основними етапами обміну речовин є споживання поживних речовин, переварювання і всмоктування їх у шлунково-кишковому тракті, транспорт сполук до органів і тканин організму, надходження їх до структурних утворень клітин – органоїдів, де відбуваються специфічні перетворення і виділення продуктів розпаду.

На кожнім з цих етапів діють визначені регуляторні механізми. Надходження, переварювання й всмоктування поживних речовин у травній системі регулюються на рівні цілісного організму і систем органів. Так, фактори зовнішнього середовища (температура, вологість, тиск і ін.) і харчування через центральну нервову систему впливають на обмінні процеси всього організму.

Надходження речовин до органів і тканин знаходиться під контролем різних транспортних систем. До них відносяться фракції білків, що зворотно зв'язують вітамін А (ретинолзв’язуючий білок), трансферин (білок, що транспортує залізо), транскортин (білок, що переносить стероїдні гормони), ліпопротеїди (беруть участь у переносі ліпідів) і ін.



На наступному етапі контролюється надходження і виведення речовин із клітин, тобто має місце клітинний рівень регуляції. Важлива роль у цьому належить клітинній мембрані, що відокремлює внутрішній вміст клітки і її органоїдів від середовища.

Всередині клітин обмін речовин регулюється рівнем і спрямованістю перетворень джерел енергії. Так, якщо її недостатньо, то ацетил-КоА переходить з цитоплазми в мітохондрії, де він окиснюється з виділенням енергії. При надлишку енергії ацетил-КоА використовується для синтезу жирних кислот, холестеролу, ацетонових тіл.

Регуляція може здійснюватися на етапі перетворення окремих молекул, тобто на молекулярному рівні. Так реалізуються процеси розпаду і синтезу молекул глюкози, гліцеролу, вищих жирних кислот, амінокислот і ін. Молекулярний рівень контролюється сполучною діяльністю ферментів, субстратів, наявністю активаторів і інгібіторів, оптимальними умовами діяльності ферментів і т.д.

Таким чином, обмін речовин і енергії в організмі регулюється на різних рівнях і забезпечується найрізноманітнішими факторами. Однак контроль над усією регуляторною діяльністю організму здійснює нейрогуморальна система. Про тісний зв'язок нервової і гуморальної систем свідчить той факт, що зниження активності однієї з них компенсується посиленням діяльності іншої. Регуляторний вплив нервової системи в значній мірі виявляється через гуморальні фактори, до яких відносяться гормони, медіатори, метаболіти й ін. Нервовій системі в регуляції належить головна роль, оскільки вона характеризується більш точною реакцією на дію різних подразників і може швидше, ніж гормони, викликати необхідні функціональні зміни. Гуморальні фактори діють повільніше, ніж нервові сигнали, але більш довгостроково.

У нервових клітинах синтезуються гормоноподібні речовини, що виконують функцію нейромедіаторів або нейрогормонів. У функцію нейрогормонів входить передача хімічного сигналу на відстань від місця утворення і виділення, а нейромедіатори забезпечують передачу нервового імпульсу сусідній клітині.

РОЛЬ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ В РЕГУЛЯЦІЇ ОБМІНУ РЕЧОВИН. Структурним елементом нервової системи є нервова клітина – нейрон. Нейрони з'єднуються між собою і з різними органами і тканинами за допомогою відростків. Між відростками нервових клітин, що передають і сприймають сигнали, існують проміжки, заповнені міжтканинною рідиною, що називаються «сінапси». У них знаходяться хімічні сполуки – «передавачі» – нейромедіатори, за допомогою яких здійснюється передача сигналу з одного нейрона на інший. Одні нейромедіатори активують порушення обміну речовин і функції у відповідній системі, інші – обумовлюють гальмування.

До нейромедіаторів, що збуджують діяльність нервової системи, відносяться ацетилхолін, норадреналін, адреналін, дофамін, серотонін, гістамін; що гальмують – g-аміномасляна кислота (ГАМК), гліцин.

Ацетилхолін – це один з найбільш універсальних медіаторів. Він синтезується з холіну і ацетил-КоА при участі ферменту холінацетилтрансферази, а також іонів Mg2+, К+ і Са2+.

Ацетилхолін збуджує нейрони, що регулюють рухи кісткових м'язів і функцію деяких відділів центральної нервової системи.

Нервові закінчення, що містять ацетилхолін, називають холінергичними. У них знаходяться не тільки ферменти, що забезпечують синтез ацетилхоліну, але і фермент, який каталізує його розпад – ацетилхолінестераза (АХЕ).

У результаті розщеплення ацетилхоліну припиняється його медіаторна функція. Таким чином, від активності АХЕ залежить динаміка вмісту ацетилхоліну в нервовій системі, а отже, і її регуляторний вплив на різні органи.

Норадреналін – один з високоактивних медіаторів, особливо в передачі нервових імпульсів у периферичній нервовій системі. Він утворюється з амінокислоти тирозин.

Концентрація норадреналіну в нервовій тканині залежить від інтенсивності його утворення і швидкості руйнування ферментом моноаміноксидазою.

Серотонін (5-окситриптамін). Активність нейромедіатору серотоніну зв'язують з функцією вищої нервової діяльності. Молекулярні механізми функцій серотоніну ще недостатньо вивчені. Встановлено, що в малих концентраціях він підвищує збудливість нервових вузлів (гангліїв), а у великих – знижує активність ацетилхолінестерази мозку і викликає гальмування передачі нервового порушення через центральні сінапси. Було виявлено і гнітючу дію серотоніну на тканинне дихання і біосинтез АТФ. Він викликає спазм артеріол, а також бере участь у центральній регуляції артеріального тиску, температури тіла, дихання, ниркової фільтрації (має антидіуретичну дію). Серотонін відносять до радіопротекторів у зв'язку з його здатністю реагувати з вільними радикалами, що утворюються в тканинах при опроміненні.

Джерелом серотоніну є амінокислота триптофан. Спочатку він окиснюється з утворенням окситриптофану, що потім піддається ферментативному декарбоксилюванню при участі вітаміну В6 з утворенням 5-окситриптаміну (серотоніну).

Дофамін (ДОФА). Нервові клітини, що містять медіатор дофамін, беруть участь у контролі рухів м'язів. ДОФА є попередником норадреналіну і адреналіну. Його джерелом в організмі є тирозин, що під дією специфічної гідролази перетворюється в 3,4-диоксифенілаланін (дофамін).

Гістамін. Цей медіатор розширює дрібні судини (артеріоли і капіляри), регулює тонус гладких м'язів, підсилює секрецію соку в шлунку. Гістамін утворюється з амінокислоти гістидину при участі вітаміну В6.

Усунення надлишку гістаміну відбувається за допомогою ферменту гістамінази, що викликає його дезамінування. Інактивація гістаміну здійснюється шляхом метилювання його імідазольного кільця з утворенням 1,5-метилгістидину, а також у результаті ацетилування (у реакції з ацетил-КоА) і зв'язування з клітинними білками.

g-Аміномасляна кислота (ГАМК). Вона викликає гальмування в центральній нервовій системі. ГАМК має гальмуючу дію на дендрити нейронів головного і спинного мозку. Даній кислоті належить важлива роль в енергетичному обміні мозку. ГАМК утворюється при декарбоксилюванні глутамінової кислоти.

У свою чергу глютамінова кислота утворюється з a-кетоглутарової кислоти, що є найважливішим субстратом циклу трикарбонових кислот.

Гліцин – це медіатор гальмуючої дії в спинному мозку та у стовбурі головного мозку. Утворюється із серину під дією ферменту, що містить похідне фолієвої кислоти – тетрагідрофолієву кислоту (ТГФК).

РОЛЬ ГОРМОНІВ У РЕГУЛЯЦІЇ ОБМІНУ РЕЧОВИН. Гормони (від грец. hormao – надаю руху, спонукаю) – біологічно активні речовини органічної природи. Вони виробляються спеціалізованими клітинами залоз внутрішньої секреції і, надходячи з рідинами організму, впливають на обмін речовин і фізіологічні функції відповідних органів – «мішеней».

До залоз внутрішньої секреції відносяться гіпоталамус, гіпофіз, щитовидна, білящитовидна, вилочкова залози, надниркові залози, а також підшлункова і статеві залози.

Гормони відносяться до групи інформонів, вони можуть утворюватися як у залозах внутрішньої секреції (дійсні гормони), так і в тканинах інших органів (гістогормони).

Біологічне значення гормонів складається в їхньому регулюючому впливі на процеси обміну речовин в організмі. Вони підтримують гомеостаз (сталість внутрішнього середовища), беруть участь в адаптивній діяльності організму до мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища, впливають на швидкість хімічних реакцій, фізіологічні функції, диференціювання клітин, механізм імунітету, психічну діяльність.

Вироблювані залозами внутрішньої секреції гормони виявляють високу специфічність дії. Вона виявляється дистанційно, тобто на відстані від місця утворення гормону.

У клітинах тканин, що сприймають гормони, є специфічні білки, що мають особливу структуру, які забезпечують можливість їхньої взаємодії з визначеним гормоном.

Початковою ланкою дії гормонів на клітину є з'єднання гормону з білками – рецепторами. Це з’єднання відбувається з рецепторами або на зовнішній поверхні плазматичної мембрани, або в цитоплазмі. Однак і в тому, і в іншому випадку білки-рецептори завдяки своїй специфічності «утягують» гормони всередину клітини і далі передають їхні сигнали на ферменти.

Дія гормонів спрямована, в основному, на регуляцію обмінних процесів у клітинах шляхом зміни швидкості ферментативного перетворення речовин.

Ряд гормонів впливає на синтез ферментів. Таку дію виявляють гормони коркової речовини надниркових залоз (глюкокортикоїди), гормони щитовидної залози (тироксин), гіпофіза (гормон росту). Для цих гормонів характерна здатність проникати всередину клітини і з'єднуватися там зі специфічними рецепторами в цитоплазмі. При цьому утворюється гормонрецепторний комплекс, який після молекулярної перебудови, що приводить до його активації, здатний проникати в ядро клітини. У ядрі гормонрецепторний комплекс взаємодіє з хроматином, у результаті чого відбувається перебудова синтетичної активності клітини – «мішені». Таким чином, гормональний ефект реалізується на рівні генетичного апарата клітини – «мішені» та виявляється, головним чином, у впливі на ріст і диференціювання тканин і органів.

Література

Основна

1. Павлоцька Л.Ф, Дуденко Н.В. та ін. Біологічна хімія. – Суми: Університетська книга, 2009. – 379 с.

2. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ, Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 507 с.

Додаткова

3. Дуденко Н.В., Павлоцкая Л.Ф. и др. Биологическая химия. – Х.: Прапор, 1999. – 316 с.

4. Вороніна Л.М., ДесенкоВ.Ф., Мадієвська Н.М. та ін. Біологічна хімія. – Х.: Основа, 2000. – 607 с.

5. Гонській Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – 735 с.

6. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия.– М.: Медицина, 1990.– 543 с.

7. Березин И.В., Савин Ю.В. Основы биохимии.– М.: Изд-во МГУ, 1990,- 252 с.

8. Кнорре Д.Г., Мызина С.Д. Биологическая химия.– М.: Высш. шк., 1992.- 415 с.

9. Кучеренко М. Є., Виноградов Р. П. Біохімія /Підручник для вузів/.– К.: Либідь, 1995.– 462 с.

10. Орлова Н.Я. Фізіологія та біохімія харчування. К.: Державний торгівельно-економічний університет, 2001. – 248 с.


Другие страницы сайта


Для Вас подготовлен образовательный материал Лекція №13. РЕГУЛЯЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН.

5 stars - based on 220 reviews 5
  • ГЛАВА 11. ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОЕ ИСКУССТВО БЛИЖНЕГО И СРЕДНЕГО ВОСТОКА
  • Замечание: «источники и составные части» советского проекта
  • ПРИЧИНЫ ПОРАЖЕНИЯ
  • Онкотический фактор
  • Обращение к программе-функции Mathcad
  • Доброе дело дороже поклонов
  • ГЛАВА 6. ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОЕ ИСКУССТВО ЗАПАДНОЙ ЕВРОПЫ XVII в.
  • Глава 4. ИСКУССТВО РУССКОЙ ЭМАЛИ