ПРОГРАМА ПРАКТИКИ Главная страница сайта Об авторах сайта Контакты сайта

ПРОГРАМА ПРАКТИКИ


.

Програма навчальної (геодезичної) практики студента складається з двох частин: Польові геодезичні роботи та камеральні.

У частину польових геодезичних робіт входить теодолітна зйомка обраної ділянки та поздовжнє нівелювання траси безпосередньо на місцевості.

У частину камеральних робіт входить обробка результатів геодезичних вимірювань при виконанні теодолітної зйомки ділянки місцевості та поздовжнього нівелювання траси, а також оформлення документації навчальної практики.

Звітна документація з навчальної (геодезичної) практики включає:

- польовий журнал з даними вимірювання кутів та абрисом;

- відомість обчислення координат замкнутого теодолітного ходу;

- камеральну обробку метеріалів теодолітної зйомки;

- робочий зошит з зарисовками;

- пікетажний журнал;

- журнал геометричного нівелювання;

- камеральну обробку журналу геометричного нівелювання;

- щоденник навчальної (геодезичної) практики з відгуком керівника практики від кафедри.

ЗВІТ З НАВЧАЛЬНОЇ (ГЕОДЕЗИЧНОЇ) ПРАКТИКИ

Результати навчальної (геодезичної) практики в узагальненому вигляді мають бути відображені у звіті.

У звіті необхідно вказати напрям роботи у відповідності до індивідуального плану та розкрити зміст отриманої інформації з посиланням на кількісні і якісні показники, теми занять, які були висвітлені в ході практики.

Звіт повинен відображати всі напрями практики за наступним планом:

1. Теодолітна зйомка

1.1. Рекогностування ділянки теодолітної зйомки

1.2. Вимірювання відстаней між пунктами

1.3. Вимірювання горизонтальних кутів

1.4. Ведення абрису

1.5. Зйомка подробиць

1.6. Прив'язка полігону до пунктів геодезичної мережі

1.7. Камеральна обробка вимірювань теодолітної зйомки

1.8. Перелік документів, що представляються в звіті

2. Подовжнє технічне нівелювання траси

2.1. Рекогностування і закріплення осі траси. Розбивка пікетажу

2.2. Зйомка ситуації. Ведення пікетажної книжки

2.3. Загальні зауваження щодо нівелювання траси. Порядок роботи на станції.

2.4. Камеральна обробка журналу нівелювання

У звіті додаються наступні документи:

1. Робочий зошит з зарисовками.

2. Щоденник навчальної (геодезичної) практики з відгуком керівника практики від кафедри.

Приклад основної частини звіту з практики:

1. Теоретичне питання згідно номеру студента у журналі (див. Додаток Ж)

2. Результати камеральної обробки польових даних.

Зразок виконання звіту наведено у додатку Б.

Вся документація оформлюється на листах формату А-4 в друкованому вигляді. Розмір шрифту – 14, інтервал 1,5, поля: ліве – 3 см, верхнє і нижнє – 2 см, праве 1-1,5 см.




КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ-ПРАКТИКАНТІВ

Оцінка "відмінно" виставляється студентові, який виконав весь об'єм роботи, відповідно програмі практики, отримав відмінні оцінки за лекційні, практичні, лабораторні заняття, відповідально відносився до роботи із студентським колективом, показав глибоку теоретичну і практичну підготовку на всіх етапах практики, проявив дослідницьку культуру при оформленні документації.

Оцінка "добре" виставляється студенту, який повністю виконав програму навчальної (геодезичної) практики, провів добре усі практичні операції з геодезичними приборами та виконав математичну обробку результатів вимірювань без грубих помилок, але допустив незначні помилки, працював самостійно, виявив зацікавленість в роботі з колективом.

Оцінка "задовільно" виставляється студенту, який також виконав програму практики, проте в процесі роботи не проявив достатньої зацікавленості, ініціативи і самостійності, допускав істотні помилки в проведенні зйомок, не зміг знайти спільну мову з колективом та керівником. При виконанні практичних завдань продемонстрував недостатній рівень організаторських здібностей.

Оцінка "незадовільно" виставляється студенту, який не виконав програму навчальної практики, безвідповідально відносився до своїх обов'язків (пропускав заняття, ухилявся від виконання обов'язків, не освоїв мети і завдання курсу, що викладався, і так далі).

Підсумкова оцінка знижується на бал в разі здачі документації після встановленого терміну без поважної причини.

Студенти, які не виконали програму практики, без поважної причини або отримали незадовільну оцінку, можуть бути відраховані з університету як що мають академічну заборгованість в порядку, передбаченому Статутом університету.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИКОНАННЯ ПРОГРАМИ ПРАКТИКИ

1. Теодолітна зйомка

Для виконання теодолітної зйомки бригада отримує наступні інструменти і спорядження:

1. теодоліт з штативом і схилом;

2. мірну стрічку з комплектом шпильок;

3. вішки (2 шт.);

4. топор;

5. польовий журнал;

6. польову сумку.

Крім того, бригада повинна придбати: кілки (20 штук), робочий зошит, олівці прості, ножик для їх заточування, лінійку і гумку для виправлення польових зарисовок. Для забезпечення необхідної точності робіт перед польовими роботами по зйомці роблять перевірки теодоліта.

1.1. Рекогностування ділянки теодолітної зйомки

Польові роботи по теодолітній зйомці розпочинають з рекогностування, під час якого викладач знайомить бригаду з ділянкою зйомки, пунктами опорної геодезичної мережі і умовами прив'язки до них. На ділянці бригада самостійно призначає і закріплює кілками пункти (вершини) майбутнього ходу (полігону) теодоліта. При цьому бригада користується наступними положеннями:

а) відстань між пунктами має бути в межах 50 - 300 м;

б) з кожного пункту має бути взаємна видимість на два сусідніх;

в) кілки, що означають пункти полігону, повинні забиватися в такому місці, щоб можна було без труднощів не лише поставити теодоліт, але й працювати з ним;

г) полігони намагаються прокладати по замкнутому контуру ділянки, що знімається, по місцях, зручних для виконання лінійних вимірів (узбіччя доріг, вулиць, алей, проїздів, просік і так далі);

д) при необхідності забезпечити зйомку усередині ділянки коли об'єкти, що підлягають зйомці, не доступні ні з однієї точки сторін полігону, між пунктами полігону прокладають діагональні ходи;

е) пункти теодолітного ходу призначають і закріплюють так, щоб забезпечити їм найбільше збереження;

ж) кілки, які означають пункти полігону і діагональних ходів, обкопують кільцевою канавкою, а поряд з ним забивають інший кілок, вищій, який несе запис номера позначеного пункту і бригади - сторожок;

з) кілки забивають на рівні із землею, сторожки - по бісектрисі внутрішнього кута, причому запис номера пункту і бригади на сторожках роблять з боку кілків;

і) на асфальтованих ділянках пункти полігонів можна закріплювати засвердленням отворів і окреслюванням масляною фарбою круглого контура;

к) для точнішого позначення центру пунктів в кілки іноді забивають цвяхи шляпками до рівня з торцевою поверхнею кілка;

л) розміри кілків залежать від міцності грунту, їх довжина може бути в межах 15 - 30 см.

1.2. Вимірювання відстаней між пунктами

Після рекогностування приступають безпосередньо до зйомки, яка полягає у вимірюваннях відстаней між пунктами полігону, горизонтальних кутів між сторонами полігону, зйомці ситуації (подробиць) і прив'язці до пунктів опорної геодезичної мережі (твердим пунктам).

Горизонтальні кути вимірюють теодолітом. Пункт полігону зі встановленим для виміру горизонтального кута теодолітом називають станцією. Цикл робіт, що виконуються бригадою на кожній станції, постійний. На кожній станції бригада розбивається на дві групи: одна займається виміром горизонтального кута, інша - виміром відстаней між станцією і заднім пунктом, між станцією і переднім пунктом. Потім бригада знову об'єднується для виконання зйомки подробиць.

Приклад станції 4 (рис. 3) дозволяє розглянути процес виміру відстаней мірною стрічкою. У роботі беруть участь два вимірювальника і один - що веде польові зарисовки (абрис). На пункті 4 вимірювання горизонтального кута бригада встановлює теодоліт, а на пунктах 3 і 5 - вішки. Вішки встромляють в грунт, по сусідству з кілочками в напрямі від станції.

Стрічку розмотують, і перший вимірювальник, узявши п'ять шпильок і залишивши одну задньому, за ручку простягають її у напрямі до вішки 3.

Задній вимірювальник повільно, у міру руху переднього, розмотує стрічку, не допускаючи петель і «жучків».

Рис.3. Схема вимірювання відстаней та горизонтальних кутів

Коли стрічка розмотана, задній вимірювальник підтягує кінець стрічки до кілка 4, встромляє в центр кілочка шпильку і закріплює за неї гачок стрічки. Притримуючи шпильку у вертикальному положенні однією рукою, задній вимірювальник іншою рукою сигналізує передньому, щоб він, витягнувши стрічку, зачепив її за шпильку і увіткнув шпильку в грунт точно в створі лінії 4 - 3. Перед останнім натягненням стрічки її злегка струшують. Після натягнення стрічки і закріплення шпильки переднім вимірювальником задній витягає шпильку з кілка 4, передній вимірювальник виводить стрічку із зачеплення з увіткненою їм шпилькою, і обоє вимірювальника, дотримуючись постійного інтервалу, рухаються із стрічкою у напрямі вішки 3. Задній вимірювальник, дійшовши до шпильки, залишеної переднім вимірювальником, закріплює на ній кінець стрічки, як це він робив на кілці 4. Далі процес виміру триває так само. Витративши усі шпильки, передній вимірювальник звертається за ними до заднього, який збирав їх. Кількість збираних шпильок має бути однакова і рівна п'яти. Момент передання шпильок відповідає відстані, рівній 100 м.

При добіганні кінця вимірюваної лінії передній вимірювальник простягає

стрічку вперед за кілок 3, а потім, поклавши стрічку, підходить до кілка 3, натягує стрічку і відлічує відстань від останньої увіткненої шпильки до центру кілка з точністю до сантиметра. Кількість вільних шпильок, що залишилися у заднього вимірювальника, вказує на кількість цілих стрічок після останньої передачі. Шпилька, увіткнена в грунт, не враховується. Отриману відстань записують в абрис, який веде третій член групи вимірювальників. Таким самим чином бригада вимірює і відстань від станції 4 до пункту 5. На кожній станції вимірюють одну відстань назад, іншу - вперед. Усі сторони полігону виявляються виміряними двічі - вперед і назад. Для кожної лінії результати обох вимірів порівнюють. Якщо різниця результатів вимірів не перевищує 1/2000 виміряної відстані, то досягнута точність вимірів вважається допустимою.

1.3. Вимірювання горизонтальних кутів

При установці теодоліта на станції для виміру горизонтальних кутів його обов'язково центрують, тобто вертикальну вісь обертання приводять до прямовисної лінії, що проходить через центр кілка, що означає пункт. Центрування (залежно від марки теодоліта) виконують або схилом, або за допомогою спеціального оптичного пристрою (оптичного схилу). Точність центрування 3 - 5 мм. Для забезпечення такої точності, центрування виконують в комбінації з приведенням вертикальної осі обертання до прямовисної лінії. Як відомо, вертикальну вісь обертання приводять до прямовисної лінії за допомогою підйомних гвинтів і рівня при горизонтальному колі. Якщо виявиться, що підйомними гвинтами не вдається добитися такого положення, при якому бульбашка рівня знаходилася б на середині при обертанні горизонтального кола, то треба зробити першу повірку теодоліта.

Якщо від станції виходить не більше двох напрямів, горизонтальні кути вимірюють способом прийомів. Вимір кутів способом прийомів розглядається на прикладі станції 4 (рис. 3). Після центрування теодоліта і приведення вертикальної осі до прямовисної лінії при закріпленому лімбі і КП візують на вішку, встановлену на задньому пункті 3. Точне візування хреста сітки ниток на вішку обов'язково виконують тільки навідними гвинтами алідади і труби. Помітимо, що наведення виконують на основу видимої частини вішки: за наявності кривизни і відхилення вішки від вертикалі візування на інші точки вішки можуть привести до великої величини помилки вимірювання кута. Після точного наведення беруть відлік в градусах і хвилинах по горизонтальному колу. Відліки записують у польовий журнал виміру горизонтальних кутів (додаток Б). Нехай цим відліком в нашому прикладі буде 25° 37'. Далі, не відкріпляючи лімба, так само візують на вішку 5 і отримують відлік 15° 30'. Маючи відліки на задній і передній пункти, визначають значення вимірюваного кута по напівприйому КЛ, керуючись правилом: правий по ходу кут дорівнює відліку на задню точку мінус відлік на передню, а лівий кут - відліку на передню точку мінус відлік на задню. У нашому прикладі нас цікавить правий кут, оскільки він є внутрішнім кутом полігону. Його значення дорівнює 10° 07'. Помітимо, що якщо при обчисленні кута в напівприйомі виходить негативний результат, то до нього додають період 360°.

Далі виміри продовжують при напівприйомі КП, для переходу на який, відкріпивши алідаду, повертають її приблизно на 180° і повертають через зеніт зорову трубу. Роботу при напівприйомі КП виконують в такій же послідовності, як і при напівприйомі КЛ. За остаточний результат приймають середнє значення кута з двох напівприйомів. Його значення дорівнює 10° 07,5'. На розбіжність значень кута, отриманих в різних напівприйомах, дотримуються допуску: розбіжність не повинна перевищувати подвоєну точність приладу. При недотриманні цього допуску увесь прийом переробляють, а записи по забракованому прийому закреслюють однією діагональною рисою.

У тих випадках, коли від станції виходить більше двох напрямів, кути вимірюють способом кругових прийомів [1].

Якщо з одного пункту спостерігається більше двох напрямів, то часто застосовують спосіб кругових прийомів. Для виміру кутів цим способом необхідно виконати наступні операції:

— при КЛ встановити на лімбі відлік, близький до нуля, і навести трубу на перший пункт; узяти відлік по лімбу.

— обертаючи алидаду по ходу годинникової стрілки, навести трубу послідовно на другий, третій і так далі пункти і потім знову на перший пункт; кожного разу узяти відліки по лімбу.

— перевести трубу через зеніт і при КП навести її на перший пункт; узяти відлік по лімбу.

— обертаючи алідаду проти ходу годинникової стрілки, навести трубу послідовно на (n — 1), третій, другий пункти і знову на перший пункт; кожного разу узяти відліки по лімбу. Потім для кожного напряму обчислюють середні з відліків при КЛ і КП і після цього — значення кутів відносно першого (початкового) напряму.

Спосіб кругових прийомів дозволяє ослабити вплив помилок, діючих пропорційно часу, оскільки середні відліки для усіх напрямів відносяться до одного фізичного моменту часу. При обчисленні кутів треба обов'язково пам'ятати, що відліки по лімбу зростають за годинниковою стрілкою і при отриманні негативного результату треба додавати період 360°. На розбіжність значень одних і тих же кутів по різних напівприйомах дотримуються допуску: він не має бути більше подвоєної точності інструменту.


Другие страницы сайта


Для Вас подготовлен образовательный материал ПРОГРАМА ПРАКТИКИ

5 stars - based on 220 reviews 5
  • Активная и скрытая жизнь
  • Высшее руководство может управлять корпоративной культурой двумя способами.
  • Синтез L-аскорбиновой кислоты
  • Топосы, топика, эмблемы
  • Акционерные общества и их роль в организации производственной деятельности.
  • Мотивационная задача. корпоративная культура являются элементами нематериального стимулирования сотрудников предприятия, т.н. называемую марочную премию.
  • Основные методы поддержания и укрепления корпоративной культуры
  • Аксиологическое (ценностное) определение культуры